На Жашківщині народилося чимало видатних людей, які стали відомими не тільки в Україні, а й за її межами.

Це кінооператор Демуцький Д.П., скульптори Красножон Я.Д., Грабовський С.Й., драматург Левада О.С., ректор національного аграрного університету Мельничук Д.О., доктор юридичних наук Підопригора О.А., генерал-хорунжий армії УНР Г.М.Базильський та багато інших.
 

ДОКІЯ КУЗЬМІВНА ГУМЕННА (1904-1996).

З глухого провінційного містечка Жашків пішла у літературний світ Докія Гуменна. В Жашкові вона навчалася  в початковій школі, тут вона виросла, мріяла стати письменницею. Вступивши до Київського університету, жадібно поринула в культурно-просвітницьке життя столиці.

Її літературна діяльність розпочалася зі вступом до письменницької організації "Плуг". Перші невеликі за обсягом твори, що вийшли друком, надають впевненості та натхнення. Але яка злива звинувачень полились на Докію після публікації її нарисів "Листи із степової України", "Стрілка коливається", повісті "Кампанія", де вона розповіла про життя і побут сільськогосподарських комун, занепад і руйнування одноосібних господарств. Її звинувачували в наклепі на радянську дійсність, називали "диверсанткою в літературі", "рупором дрібної буржуазії", "куркульською провокаторкою",  а її твори це - "замаскований наклеп на партію, на пролетаріат, на радгоспне будівництво, на цілий процес соціалістичної реконструкції".

Її твори не приймають до друку, а згодом виключають із спілки письменників.

Під час війни Докія переїздить до Німеччини, де працює над романом "Діти Чумацького шляху", перші три книги якого вийшли друком в Мюнхені, а четверта в Нью -Йорку, куди письменниця виїхала на початку 50-х років.

Ніби намагаючись спокутувати свою провину, що відірвалася від рідної землі, Докія Гуменна в далекій чужині пише твори, в яких розкриває історію прадавніх часів України. Чи не найбільше її хвилює питання виникнення і розвиток трипільської культури, яке вона розкриває, в творах "Минуле пливе в прийдешнє", "Благослови, мати!". В захоплюючу романтичну мандрівку далекого минулого України поринає читач в книгах "Родинний альбом", "Велике цабе", "Епізод із життя Європи Критської", "Прогулянка алеями мільйоноліть". В передмові до останньої Докія писала: "Вихопити з потоку звичайності ці діаманти, пильніше приглянутися, пробувати зрозуміти закрути й вихори давніх людей на нашій землі, іншими словами - заглянути: звідки, з якого кореня ростемо - це візерунок дум і мислі автора" [2,5].

В листах до Жашківського історичного музею письменниця писала: "Що я думала й писала, то була моя внутрішня потреба, аж ніяк не на замовлення, словом - те, що було заборонене й замуроване на рідній землі… Я не нарікала і не нарікаю, бо я виконувала своє власне хотіння, і це - моя моральна оплата".

Померла Докія Гуменна в 1996 році, похована на українському цвинтарі Нью-Йорку, а в Жашкові на вшанування пам'яті письменниці на вулиці, де вона жила, встановлено меморіальну дошку. 

Музей підтримує зв'язки з УВАН у Нью-Йорку і звідти надходять книги та інші матеріали письменниці.

БІЛЕЦЬКИЙ ЛЕОНІД ТИМОФІЙОВИЧ (1882-1955)

Народився в с.Литвинівка в заможній родині дворянського походження. Здібний, розумово розвинений юнак вступає на історико-філологічний факультет Київського університету, який закінчив в 1913 році із золотою медаллю. Його залишають при університеті професорським стипендіатом, а в 1918 році, одержавши ступінь приват-доцента, викладає на кафедрі історії української літератури Кам'янець-Подільського університету. Звідти, з наступом більшовицьких військ, переїжджає до Львова, викладає в Українському Таємному Університеті, а в 1923 році його запрошують в Прагу на посаду директора Педагогічного інституту ім. Драгоманова.

Свою видавничу діяльність Л.Білецький розпочав ще в 1918 році. В Умані вийшла його книжечка "Про Тараса Шевченка", до шкільного святкування роковин Кобзаря України, в Києві - "Хрестоматія по історії української літератури", в Кам'янець-Подільському "Народність чи національність у творах Шевченка" (1919).

В Празі Л.Білецький бере активну участь в роботі Українського Інституту Громадознавства, тут вийшли друком його праці "Основи літературно-наукової критики", "Українська народна поезія" (1925).

В 1945 році виїхав з Праги до Західної Німеччини, де очолив Центральне Представництво Української Еміграції. Багато зусиль докладає до створення українських освітніх закладів, працює директором української гімназії в м. Ульма, написав працю "Українське шкільництво в Західіній Німеччині".

В Канаді, де Л.Білецький жив останні шість років, працює в редакції часопису "Український голос", в Осередку Української Культури і Освіти, а згодом стає президентом Української Вільної Академії Наук у Вінніпегу.

Вже після смерті вченого виходять друком "Руська правда" й історія її тексту, остання книга 4-х томного видання "Кобзаря" з коментарем, читанка для українських шкіл "Рідне слово".

Леонід Білецький, внесок якого в українську філологічну науку досить вагомий, належить до найкращих літераторів ХХ сторіччя. Наш музей зав'язав листування з внуком Л.Білецького Олегом Кандибою в Канаді, який надсилає цікаві матеріали про нашого земляка.

САМУЕЛЬ НОЙ КРАМЕР (1897- 1990)

Історик, вчений-дослідник історії Стародавнього Сходу. В Жашкові, де жила родина Крамерів було кілька єврейських синагог, в одній з яких навчав дітей батько Самуеля. Вже у вісім років здібний хлопчик настільки опанував мову ідиш, що зміг перекласти значну частину Біблії. Але настають тривожні часи. Єврейські погроми, переслідування в роки першої російської революції змушують Крамерів емігрувати да Америки. У Філадельфії, де оселилася сім'я, після отримання середньої освіти Самуель навчався на Східному відділенні Пансільванського університету, захистив докторську дисертацію, і в 1930 році одержав звання доктора Східних наук.

У складі наукової експедиції С.Крамер вирушає на дослідження колишньої Месопотамії і тут розшифровує глиняні таблички шумерської писемності. Загадкові письмена настільки захопили вченого, що над їх розпізнанням працює вдень і вночі. Легенди, міфи, пісні, епічні поеми прочитав С.Крамер в сотнях табличок. На відміну від інших дослідників він зробив їх переклади надзвичайно якісними і легкодоступними для сприйняття. Одна за одною виходять книги С.Крамера "Міфологія Стародавнього Світу", "Священний обряд весілля в стародавньому Шумері", "В світі Шумеру", "Історія починається в Шумері", "Пізнання Стародавнього Сходу".

Праці вченого-сходознавця Самуеля Крамера й зараз користуються популярністю при вивченні історичних дисциплін у ВУЗах багатьох країн, зокрема, й України.

ОХРІМЕНКО ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ

Народний артист України, головний диригент Київського муніципального духового оркестру. Народився 1927 року в с. Леміщиха. Музичне обдарування хлопчика, вихованого мелодійними сільськими співами, грою народних інструментів помітили педагоги Київського музичного училища і зарахували до складу її учнів. Потім закінчив інститут військових диригентів у Москві, керував різними військовими духовими оркестрами.

В 1979 році створив Державний духовий оркестр України. З великим успіхом проходять концерти в Росії, Німеччині, Болгарії, Югославії, Голландії. Оркестр виконує твори українських композиторів І.Карабиця, П.Майбороди, О.Білаша, І.Шамо, М.Скорика та інших. Під його супровід співають пісні такі відомі співаки як Є.Мірошниченко, М.Стеф'юк, А.Солов'яненко, Д.Гнатюк, Д.Петриненко, Р.Кириченко, Ф.Мустафаєв.

В 1992 році талановитому диригенту доручено створити столичний муніципальний оркестр. За короткий час головний оркестр Києва став візитною карткою міста, гордістю України.

Народний артист України В.І.Охріменко нагороджений орденами Богдана Хмельницького, "За заслуги" ІІ і ІІІ ступенів, іншими відзнаками.

ГУРТОВЕНКО ВАЛЕРІЯ АНДРІЇВНА

Українська поетеса, авторка багатьох віршів і поем народилася 1925 року в с. Житники в родині сільського вчителя. За фахом вона лікар, але її покликання - поезія.

З 1943 року друкується в газетах, журналах та збірниках. Закінчивши в 1949 році Київський медичний інститут, Валерія Андріївна працює за фахом, але як поетеса - зашельмована радянською літературою після успішних публікацій в "буржуазних" виданнях Канади, Англії, Аргентини.

Після десятилітнього замовчування в 1956 році виходить її перша поетична збірка "Мирні дні", а потім, з великими скороченнями і фальсифікаціями, збірки "Промені й тіні" (1963), "Відсвіти" (1966), "Соната" (1967), "Мрійниця" (1973) та інші.

Остання книга віршів та поем Марії Долі (такий псевдонім обрала поетеса) вийшла в 1995 році. В передмові авторка писала: "Поезія - це сповідь. Справжній поет творить своє справжнє людське Євангліє, в якому сповідається перед світом і молиться ідеалам Любові, Краси, Справедливості…[12.4].

Тютюнник О.Й

                   Використана література та джерела

1. Гуменна Д.К. Дар Евдотеї. В 2-х томах. - Балтимор-Торонто, 1990.
2. Гуменна Д.К. Прогулянка алеями мільйоноліть. - Нью-Йорк, 1987, с.5.
3. Гуменна Д.К. Лист до Жашківського історичного музею від 20 квітня 1995 р., Нью-Йорк.
4. Мандрика М.Ї. Леонід Білецький. - Вінніпег, 1957, с.7-18.
5. Кандиба О.О. лист до Жашківського історичного музею від 19 серпня 2002 р., Канада.
6. Білецький Л.Т. "Руська правда" й історія її тексту. - Вінніпег, 1993.
7. Samuel Noah Kramer. In the World of Sumer. Detroit, 1986.
8. Охріменко В.І. Автобіографія. Машинопис.
9. Івахненко Л. Його вітали публіка й музиканти // Народна армія, 24 квітня 1997.
10. Головащенко М. Патріарх духової музики // Культура і життя. 1997, №5.
11. Гуртовенко В.А. Денб літнього сонцестояння. - Київ, 1980, с.132.
12. Марія Доля. Людський вертеп. - Київ, 1995, с.4.