Наприкінці 2012  року вийшла друком книга Миколи Плахотнюка   «Коловорот». В назву цієї книги автор виклав значення слова коло́ворот, з наголосом на другому складі,  -  ворота, брама, яка стояла при в’їзді-виїзді біля його рідного села Тихий Хутір на Черкащині. «Через цей коло̒ворот, зазначає упорядник книги Валентина Чорновіл ( сестра В’ячеслава Чорновола і дружина М.Плахотнюка – О.Т.), ішли односельці у світи шукати освіти, роботи, долі. Через них пройшов і автор спогадів, бажаючи здійснити свою дитячу мрію  -  стати лікарем…».

    Микола Григорович належить до цілої плеяди патріотично свідомої молоді і творчої інтелігенції 1960-х років. Вони не корилися антиукраїнському тоталітарному режимові, виступали на захист національної культури, за право розмовляти і навчатися українською мовою, за розширення свободи творчості. Вже тоді їх називали шістдесятниками. Про 1960-1980-і роки, роки переслідування, гоніння і репресій йдеться в цій книзі.

    З перших сторінок автор згадує  не тільки  про своїх рідних, близьких, знайомих, а й про багатьох мешканців села. «Тихий Хутір для мене   -  цілий космос  -  незбагненний і щемливий», пише він. Читачі, особливо жителі Тихого Хутора, Олександрівки та й Жашкова,  можуть зустріти тут прізвища знайомих, або й родичів. Цілий розділ книги присвячено Тихому Хутору. Варто назвати лише декілька підзаголовків: «Мої вчителі», «Мова і духовність села», «Виживання, гумор, особистості», «Купайла», щоб побачити, з якою любов’ю автор змальовує своє село, людей з їх гумором, піснями, святами і звичаями, село, де виріс, де усвідомив себе як особистість. «Ми українці, дитино», сказала йому мама і ці слова він пронесе крізь усе своє  життя.

    Молодим 19-річним юнаком поїхав Микола із села в Київ вчитися.  Навчався в медичному училищі, а потім в медичному інституті. Слухаючи лекції викладачів з тих чи інших предметів російською мовою,  він написав лист до Міністерства охорони здоров’я УРСР, в якому «поділився своїми спостереженнями і сумнівами щодо мовної ситуації у вузі,  в якому навчався».

    Спостерігаючи, як відбувається зросійщення української освіти, молодий студент не міг змиритися з цим. Його обурив  випадок, що трапився у медінституті, коли викладач роздратовано обірвав його відповідь українською мовою:  «Да говорите вы на человеческом языке !».

    В період навчання в Києві М.Плахотнюк вступає до Клубу творчої молоді «Сучасник», де влаштовуються вечори, мандрівки по Україні, заходи по вшануванню українських поетів І.Франка, Т.Шевченка, В.Стуса, В.Симоненка, влаштовуються інші масові заходи, за які учасники цих дій переслідувалися владою.

    Коли  Микола Плахотнюк організував вечір пам’яті Василя Симоненка,  його викликали до ректора.

    Мені розповіли, що ви зібрали в стінах медінституту націоналістів і провели вечір пам’яті Василя Симоненка на низькому ідейному рівні. 

    «Низький ідейний рівень»  пояснили тим, що на вечорі була прочитана записка поета до матері. Тоді  Миколу мало не виключили з інституту, але обійшлося доганою.

    В книзі розповідається про  вшанування пам’яті Т.Г.Шевченка 22 травня. 1964 року 16 травня студенти медінституту поїхали пароплавом до Канева. Коли прибули на місце, один із студентів роззувся і босоніж пішов до пам’ятника. До підніжжя поклали кетяги калини, прочитали молитву. В книзі відгуків зробили запис: «Тарасе-батьку наш, настане день, коли вся Україна босими ногами приходитиме до тебе на прощу». І калина  до Шевченка, і ці слова викликали найбільший гнів парткому і КДБ, «ніби в них була закладена тонна вибухового динаміту».  Були виклики до обкому комсомолу, до КДБ, були погрози.

    А коли через три роки 22 травня біля пам’ятника Т.Шевченка було влаштовано імпровізований літературний вечір, міліція схопила чотирьох  учасників. Людей це розгнівило і збурило, а М.Плахотнюк закликав всім йти до ЦК КПУ і вимагати звільнення заарештованих. Великою колоною пішли до ЦК і після кількагодинних перемовин заарештованих випустили о 1 год.30 хв. ночі.

    В 1970 році в Тихому Хуторі збиралися святкувати Купайла і  М. Плахотнюк повідомив про це в Києві.  На свято приїхало два автобуси, серед гостей  -  співочі колективи «Гомін», «Жайворонок», Л.Ященко, В.Смагитель, Н.Матвієнко, І.Голобуцький, Л.Орел, О.Апанович.  Голова сільської ради Антін Нестерович Піддубний і секретар райкому партії Григорій Антонович Тихонюк по секрету застерегли, що тут присутні люди з КДБ, то щоб було «без усяких ексцесів». Хоч і обійшлося «без ексцесів» і, як пише автор, ще й досі у селі, і серед знайомих у Києві згадують Купайла в Тихому Хуторі, розповідаючи подробиці того свята, проте кадебісти доповідали «кому слід», що на святі були «українські націоналісти» з Києва.

    На пропозицію Вячеслава Чорновола взяти участь у виданні журналу «Український вісник» Микола Плахотнюк без вагань погодився.    Згодом, через багато років  вже в Незалежній Україні В.Чорновіл розповідав, що Микола Григорович напрочуд стійко переносив допити в катівні КДБ після арешту і нікого не видав жодним словом.

    Арештували М.Плахотнюка 12 січня 1972 року. Йому не могли пробачити шевченківських днів «без дозволу», листів до Верховного суду УРСР на захист безпідставно заарештованих Я.Геврича і В.Мороза, статті «За нами  -  правда»  до різних газет, інших публічних виступів. І скрізь він без страху ставив свій підпис: Микола Плахотнюк.  (Ці листи і заяви вміщені у книзі).  Лише співпраця і листування з такими «націоналістами» як Іван Світличний, Алла Горська, Вячеслав Чорновіл, Василь Стус, Василь Симоненко, Євген Сверстюк заслуговує на те, щоб Миколу Плахотнюка відправити  якнайдалі і на якнайдовший термін. Але йому обрали страшнішу кару  -  запроторили до психлікарні, розраховуючи «лікуванням» нейролептиками вбити волю, прагнення до будь-яких дій, викликати  страх і рабську покірність.

    1981 року  його звільняють і забороняють навіть носа показувати з Тихого Хутора. Проте вже через місяць він їде до Києва і тут його було жорстоко побито, а після лікування знову повернули до психлікарні. Звільнений у 1984 році.  З великим трудом влаштувався на роботу за фахом лікаря. За багато років поневірянь, приниження і знущань він ні на хвилину не жалкував про обраний шлях. Боротьба за волю України  -  життєве кредо Миколи Григоровича.

    В книзі вміщено розповідь автора в документах і листах про його прагнення вже в наш час створити музей шістдесятництва. Його праця увінчалася успіхом  -  музей шістдесятництва відкрито в серпні 2012 року і Микола Григорович став його завідувачем.

    Щоб краще дізнатися про життя і діяльність нашого земляка наш музей  влаштував 18 квітня 2013 року презентацію книги Миколи Плахотнюка «Коловорот», на якій були присутні  автор,  упорядник книги Валентина Чорновіл та представники видавництва «Смолоскип».

    15 лютого 2015 року М.Г.Плахотнюк покинув цей світ на 79 році життя. 18 травня 2016 року ЖІМ влаштував тематичний захід «Життя задля української ниви», присвячений 80-річчю від дня народження М.Г.Плахотнюка та вшануванню пам’яті жертв політичних репресій. 

Тютюнник О.Й